ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА БІОГРАФІЯ ФЕДОРА ПОТУШНЯКА (1910 – 1960) – ЧЛЕНА УГОРСЬКОГО ЕТНОГРАФІЧНОГО ТОВАРИСТВА, СПІВРОБІТНИКА ПОДКАРПАТСКОГО ОБЩЕСТВА НАУКЪ, ДОЦЕНТА ІСТОРИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ УЖГОРОДСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Анотація

У даній статті автор намагається привернути увагу до постаті етнографа, фольклориста, письменника, поета, перекладача, філософа, археолога та історика Федора Потушняка, якому в лютому цього року виповнилося 115 років з дня народження та 65 років з дня смерті. Федір Михайлович Потушняк був типовим місцевим інтелігентом із драматичною долею трагічного ХХ століття. Уродженець звичайної сільської русинської родини мав добру фінансову підтримку від батьків, закінчив Карловий університет у Празі, короткий час учителював, став свідомим українофілом. Незважаючи на його національно-політичні погляди угорський уряд підтримав освіченого інтелектуала, в результаті чого Ф. Потушняк став членом Угорського королівського етнографічного товариства та співробітником державного Подкарпатского Общества Наукъ, котре разом з угорською владою у 1941 – 1944 рр. творило на Підкарпатській території самостійну русинську етнічну ідентичність, і від якого ще в кінці грудня 1944 р. він отримав гонорар за свої публікації. Через кілька місяців після мобілізації до угорської армії Ф. Потушняк здається в радянський полон, після чого, за підтримки місцевих друзів-комуністів П. Лінтура та І. Керчі, звільняється з табору для військовополонених і влаштовується на державну роботу. Найдовший період життя і діяльності Ф. М. Потушняка був пов'язаний із роботою на Історичному факультеті УжДУ (1946 – 1960). За цей час добрий вчений і улюбленець студентів пережив різне: з одного боку кар’єрний ріст – членство в Спілці письменників УРСР та отримання і збереження вченого звання доцента без наукового ступеня кандидата історичних наук, а з другого – постійні публічні ідеологічні цькування в антирадянщині та навішування ярлика «ворога народу». Апогеєм з летальним фіналом нелюдської діяльності кількох колег на факультеті та в університеті стала т. зв. «справа Кушніра» на зламі 1959 – 1960 р., під час якої «сексоти» Вольфсон, Межберґ, Чубуков та інші «добродії» домоглися свого: Ф. Потушняк передчасно помер, не доживши до 50 років… Після себе Федір Потушняк залишив солідну наукову спадщину: бібліографія його праць налічує 267 позицій. З них понад 100 найбільш якісних за змістом досліджень були написані та опубліковані в угорський період життя і діяльності вченого, коли він був членом Угорського етнографічного товариства та співробітником ПОН. Ф. Потушняк став жертвою (не першою і не останньою) своїх колег-«сексотів», а Історичний факультет, на якому ніколи не припинялася ідеологічна боротьба з «ворогами народу», назавжди увіковічнив про себе не добру славу інтелектуального середовища, де зводять рахунки з інакодумцями, які не бажали йти «в ногу» з «генеральною лінією» партії, влади, держави, титульної нації…