ДОВГИЙ МЕЧ № І – 418 З КОЛЕКЦІЇ ЗАКАРПАТСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ ІМ. Т. ЛЕГОЦЬКОГО У СВІТЛІ «ДЕКЛАМАЦІЇ» ЙОГАНЕСА ЛІХТЕНАУЕРА ТА ЇЇ КОМЕНТАТОРІВ

Анотація

Основне завдання статті полягає у дослідженні функціональних та конструктивних особливостей довгого меча № І – 418 з колекції Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Згідно даних книги надходжень Закарпатського краєзнавчого музею меч І – 418 був знайдений 1956 р. в Ужгороді на вул. Собранецькій у будинку під 9 номером. Предмет кородований, скоріше за все певний час перебував в землі, тому можна висувати обережне припущення про його локальне побутування. Загальна довжина предмету 122,7 см, вага 1745 г. Меч І – 418 є так званим «довгим мечем» типу XVIa, за типологією Еварта Окшотта. Цей тип меча з’явився в Західній і Центрально-Східній Європі в першій третині XIV ст. як продукт реакції тогочасних мілітарних технологій на появу латного обладунку, вдосконалення і поширення тактики пішого бою в обладунку та кризу рицарської тактики кінного бою. Численні конструктивні аналогії меча І – 418, що походять з Чеського королівства доби правління Люксембургів дозволяють датувати меч другою половиною XIV – першою половиною XV ст., та припускати його німецьке або богемське походження. Аналіз функціональних особливостей меча І – 418, здійснений на підставі фехтбуху Штаремберга (Cod.44.A.8) або так званого «кодексу Петера з Данцигу», наштовхує на висновки про його багатофункціональність та здатність до виконання широкого спектру фехтувальних прийомів як пішого, так і кінного бою. Меч, попри значні розміри та вагу, відмінно збалансований. Порівняно значна ширина клинка при субтильному перетині дозволяла завдавати ефективні січний та рубляче-ріжучий удар. Виразне вістря меча І – 418 забезпечувало ефективність при колольному ударі. Судячи з лінзовидної заточки обох лез основне призначення меча І – 418 полягало у прониканні крізь ватований та кольчужний обладунок, в пізньосередньовічній Центрально-Східній Європі популярний серед нижчих прошарків мілітарної спільноти. Але при потребі з мечем І – 418 можна було ефективно протидіяти і противнику у «плитах» або білих латах, оскільки баланс та конфігурація клинка передбачає точні колольні удари в слабі місця такого обладунку (зорові та дихальні отвори шолому, плечові вирізи кіраси, долоні, пах тощо З огляду на таку універсальність мечі типу XVIa, подібні предмету І – 418, були широко розповсюджені посеред мілітарних спільнот Центрально-Східної Європи доби Пізнього середньовіччя.