ХУДОЖНИКИ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ У ЧЕХОСЛОВАЦЬКІЙ ПРЕСІ 1921 – 1937 РР.

Анотація

У даній статті розглядається проблема становлення і функціонування «Товариства візуальних художників Підкарпатської Русі», що офіційно існувало в 1931 – 1938 рр., але своїм корінням сягає початку 1920-х років. Обґрунтовується ідея про те, що Товариство, створене за зразком празького «Manes», стало першою інституційною спробою локальних митців вибудувати організаційну структуру, яка поєднала представників різних художніх напрямків, шкіл та естетичних орієнтацій. Простежується діяльність засновників і провідних діячів Товариства – Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, Ладіслава Кайгла та інших, а також менш відомих учасників, таких як Іштван Кутлан чи Ніколай Осташкін. У статті порушується тема інституціоналізації мистецтва у мультикультурному середовищі Підкарпатської Русі, де в одному об’єднанні співіснували авангардистські практики чеських митців з академічними, імпресіоністичними й реалістичними пошуками місцевих художників. Значна увага приділена аналізу виставкової діяльності, зокрема колективним виставкам у Кошицях (1921 р., 1934 р.), де митці Підкарпаття представляли свої роботи на тому ж виставковому майданчику, що і знані чеські, віденські та мюнхенські автори. У статті з’ясовано, що реакція преси була загалом прихильною: критики відзначали якість творів і надавали провідну роль Ерделі та Бокшаю як «стовпам» закарпатського мистецтва. Водночас підкреслювалася відсутність єдиної «школи», адже художники регіону походили з різних мистецьких традицій. На основі вивчення добової преси встановлено нові факти про маловідомих митців та обставини, пов’язані з формуванням локальної мистецької сцени. Стаття вводить у науковий обіг нові та малодосліджені матеріали, що стосуються міжвоєнного мистецтва Закарпаття. Автори приходять до висновку, що радянське трактування цього явища як «живописної школи» є некоректним, оскільки джерела 1920 – 1930-х років демонструють радше відсутність стилістичної цілісності й наголошують на різнорідності художніх підходів. Таким чином, стаття присвячена комплексному дослідженню процесів інституціоналізації мистецтва Підкарпатської Русі, що розкриває динаміку культурного життя регіону та дозволяє переосмислити традиційні уявлення про «закарпатську школу живопису».