МОДЕЛІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ У ПРАЦЯХ А. ШЕПТИЦЬКОГО

Анотація

У статті розглянуто погляди А.Шептицького на процес державотворення й причини відсутності національної єдності між українцями в історичному розрізі. Об’єктом аналізу стали праці  «Ідеалом національного життя» (інша назва «Як будувати рідну Хату», із декрету до духовенства, грудень 1941р.), Пастирське послання «Не убий» (від 21 листопада 1942р.), декрет Архієрейського Собору «Про єдність» (від 10 червня 1943 року), лист до проф. Володимира Кубійовича про завдання української мистецької школи у патріотичному вихованні молоді  (1942 р., серпня 8, Львів). У статті акцентовано на переконанні А.Шептицького у тому, що проблема зародження конфліктів у середовищі українців лежить швидше не в ідеологічній, а в психологічній площині – у нездатності українських політиків домовитися між собою. А.Шептицький засуджує народовців, які так і не змогли обрати спільний вектор розвитку політичних подій, а посварилися й створили дві партії, які стали опонентами. Митрополит Андрей наголошує на постійній роз’єднаності української національної еліти, що призводило до суперечок, міжусобної боротьби й захоплення влади в Україні чужинцями в різні історичні епохи, акцентує на руйнівному впливі політики СРСР для України.  Митрополит Андрей переконаний, що неможливо трансформувати державний лад, не змінивши етично-інтелектуальних норм життя більшості населення країни. Він створив своєрідну світоглядну модель щасливого суспільства, підґрунтям якого повинні бути християнські цінності, міцна родина, різні громадські об’єднання, що мали б на меті морально-інтелектуальний розвиток особистості, сприяння її самореалізації в колективі шляхом втілення в життя євангельських заповідей.  Передумовою побудови держави, де б громадяни почувалися щасливими, на думку А.Шептицького, є спільність устремлінь всього народу й усунення розмежування за крайовою чи територіальною ознакою. Сила українського народу, відповідно, полягає у свідомій громадянській позиції земляків-однодумців. Важливе місце у процесі державотворення А. Шептицький відводить питанню виховання підростаючого покоління, освічених громадян, які б володіли потрібними громадсько-політичними знаннями і, відтак, здатні були обрати для себе гідну владу – не випадковим, а обдуманим, свідомим рішенням під час участі у виборах органів державного управління. У праці «Ідеалом національного життя» А.Шептицький розмірковує про виборчу систему, її доцільність у реаліях тогочасної України, а також акцентує на праві громадян самостійно обирати собі ту державну модель, яка найбільше б узгоджувалася з ментальністю, світоглядом та традиціями народу. Водночас А.Шептицький наголошує, що влада має дбати про інтереси народу, зберігати й обороняти свободи громадян, встановлювати справедливі закони у дусі християнства. А.Шептицький наголошує на необхідності встановлення християнської демократії, оскільки саме вона забезпечить  мир у країні, добробут і щастя громадян, водночас він  засуджує «демагогію» (нехристиянську демократію), що базується на соціалістичних ідеях, наслідком яких є неволя, нужда і руїна. Галицький митрополит недоречною у державному устрої вважає однопартійність, а національний шовінізм трактує як явище, що засліплює людей і не дає бачити прав інших громадян. Основними підвалинами Рідної Хати-Батьківщини він називає національну єдність, мову та загальнонародну волю до  державотворення.